15 лютого 1989 року у новітній історії стало тим днем, коли, переступивши по Мосту Дружби через Аму -Дар’ю кордон двох країн

Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих своїх синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.

     З тих пір пройшло 30 років. Досить довгий час події війни, яка тривала 3340 днів і ночей, удвічі довше, ніж друга світова війна, замовчувалися, але не згадати про день, коли для багатьох українських сімей закінчився рахунок втратам синів, чоловіків, батьків сьогоднішнє покоління не має права. Не оминула та страшна війна і селище Печеніжин біль утрати молодого юного якому ще жити і жити… Сьогодні бойові побратими Коломийської міськрайонної організація Афганістану (воїнів інтернаціоналістів), влада Печеніжинської ОТГ  відвідали могилу Миколи Козьменка на Печеніжинському кладовищі, поклали квіти, згадали в молитві та пом’янули хвилиною мовчання, всіх хто увійшов у безсмертя.  Афганістан живе і житиме в наших душах, бо цей біль вічний. Але ті, хто з нескінченною вдячністю пам’ятають біль минулого, зможуть зробити все для того, щоб наступні ранки були сонячними, а бойові знамена виносили лише на урочистих заходах.

                                                                                 Світлана   Якубенко