СЕРГІЙ ЛАВРУК – НАЗАВЖДИ 35

Хочу щоби ти кожного відспівав, про кожного написав.

Вимагаю, Боже, щоб ти сидів біля виходу сам, особисто ти –

І нікого з наших більше не пропустив».

Lala Tarapakina.

 

«Вільний голос» впроваджує проєкт «Якщо Бог мене чує» (цитата з вірша в епіграфі): про наших загиблих за Україну Героїв розповідають їхні матері, дружини, діти, сестри, батьки. Найрідніші люди розкажуть, якими були наші захисники, що любили, про що мріяли. Щоб ми пам’ятали ціну нашої свободи…

 

У багатьох українських родинах війна залишила свій слід. Для Ярослава і Галини Лавруків із Княждвора Печеніжинської громади цей слід – невимовний біль втрати єдиного сина. Сергій Лаврук, народжений у Коломиї, зростав у любові й турботі, мріяв про фах, служив державі, а згодом віддав за неї найдорожче – своє життя. Сьогодні його батьки згадують дитинство, юність і шлях, який привів Сергія до армії, а потім – на передову. Їхні слова – це не просто спогади, це біль душі, що не змовкає.

Будемо плакати…

 

– Буду плакати, – зітхає пані Галина, повертаючись у спогади, де вони всі ще були разом, щасливі, замріяні… – Сергійко народився 22 березня 1989 року, якраз сьогодні день народження. Святкували б його 37. А тепер навічно 35… Син народився в Коломиї. Ходив у садочок в Коломиї, біля ткацької фабрики. Згодом навчався у другій школі – ми жили там недалеко. А коли Сергійкові було десять років, переїхали сюди, у Княждвір. Це було його бажання – хотів власне подвір’я, простір, свіже повітря.

Він любив комп’ютери…

 

– У Княждворі Сергійко закінчив дев’ять класів, – додає тато Ярослав. – Вступив у коледж комп’ютерних наук в Коломиї – любив цю справу, захоплювався комп’ютерами. Мріяв стати добрим фахівцем. Закінчив бакалаврат, здобув спеціальність інженера-програміста. Загорівся бажанням служити. У 2009 році доєднався до війська за контрактом, служив до 2017 року.

 

Двічі продовжував контракт

– Після трьох місяців навчання служив у Івано-Франківську, в 114-й бригаді авіації, – каже мама. – Відповідав за радіозв’язок, забезпечував зв’язок між пілотами і землею. Загалом 12 років віддав службі. Ми вмовляли його залишити армію, будувати цивільне життя. Послухав, пішов працювати на завод «Leoni», п’ять років наче все налагоджуватися почало. Мирне життя. Але в перший же день повномасштабної війни – він знав, що піде.

«Я не буду ховатися»

 

– Сергійко одразу сказав: «Завтра йду у військкомат. Я не буду ховатися, не буду тікати», – згадує мама. – Того дня йому зателефонував начальник штабу, повідомив, щоб завтра бути у частині. Син після розмови прийшов такий щасливий, усміхнений… Служив механіком відділення радіозв’язку у складі 114-ї бригади тактичної авіації. Потім його перевели у військову піхоту, 36-ту окрему бригаду. Вивозив поранених, загиблих побратимів.

Ворожий дрон забрав життя

 

– 28 вересня 2024 року десантувалися прямо на мінне поле біля Білогрудового на Херсонщині, - розповідає батько. - Спочатку йому розірвало ногу. Він сам собі наклав турнікет. Чекав допомоги. На жаль, ворожий дрон забрав життя нашого єдиного сина… Залишилися тільки книжечки з його нормативами — все на відмінно. Це просто еліта нашого народу…

 

Єдина втіха, що ми бачили його

– Ще у п’ятницю Сергійко телефонував, казав, що в суботу виходить на завдання, – ледь стримує хвилювання мама. – А в неділю вже прийшли й сказали нам, що син загинув. Єдина втіха, що його з поля бою швидко забрали. Що ми бачили його. Бо багатьох забрати нереально…

 

Тепер ми самі лишилися

– На жаль, наш син не встиг мати сім’ю, дружину, – каже тато. – Завжди говорив: «Як мене кинуть туди, я можу загинути». А тепер ми такі хворі, старі, самі лишилися. Надіялися, що з сином будемо доживати. Ходимо кожен день на цвинтар, вже півтора року. Побратими дуже допомагають. Командування теж. Але біль не минає…

 

Сергій Лаврук нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня, Комбатантським хрестом (посмертно) за бездоганну службу. 23 березня минулого року в селі Княждвір на фасаді школи, де навчався захисник, відкрили пам’ятну дошку на його честь.

 

Воїн-Герой залишився навіки молодим – мужнім захисником, який не сховався, не відступив, а пішов боронити Україну. Його життя – приклад відданості й честі, його загибель – невимовна рана для батьків, всієї громади, для України. Пам’ять про Сергія живе у серцях побратимів, друзів, командирів, у кожному слові й спогаді його батьків. Це пам’ять, яка не згасне, бо вона – про любов, про жертву і про Україну, за яку він віддав життя.

Вічна пам’ять Герою…

Валентина БЛИЗНЮК.

Фото надані мамою Героя, пані Галиною Лаврук.

Джерело: Газета «Вільний голос»