Це не про заборони. Це про вибір залишатися людьми
Новина
Коли звучить гучна музика у день жалоби - це не просто недоречно. Це про байдужість.
Ми живемо, сміємося, святкуємо. Ми маємо на це право. Але поки ми живемо - хтось втратив Сина... Чоловіка... Доньку... Брата... Найкращого друга... І те, що для нас просто ще один день, для когось - найтемніший у житті.
Можна святкувати, але є дні, коли можна почекати, можна відзначати без гучної музики. Бо наше життя не припиняється, а їхнє - вже закінчилось.
Дні жалоби, хвилина мовчання - це не лише про розпорядження. Це не про “заборонено” чи “дозволено”. Це про людяність. Про вдячність. Про пам’ять.
Влада видає розпорядження, але не може контролювати кожного. І саме тому важливо, щоб кожен починав із себе.
Коли везуть Героя на щиті - вийти на вулицю і зустріти, піти на похорон і провести в останню дорогу. Просто зупинитись на хвилину мовчання, щоденно. Усвідомити, що за наше право жити - хтось уже віддав своє.
Це - не про осуд. Це про вибір.
Нехай наші серця ніколи не стануть байдужими. Бо саме в цьому - наш спротив і наша сила.